Залізнична ст. Путивль

Залізнична ст. Путивль
Світлина Якова Фесика

суббота, 26 марта 2011 г.

Буринщина та Путивльщина на унікальному кресленику ХУІІ століття




    

            Пам’ятки вітчизняної та зарубіжної картографії – кресленики (плани) ХУІІ-ХУІІІ століть є неоціненими джерелами для вивчення історії рідного краю, його населених пунктів та історичного ландшафту. Вони допомагають нам побачити минуле життя, донести до нас звучання живого слова, імена пращурів,  що жили на Посеймї на так званому Путивльському полі серед лісів, полів та луків. Географічний кресленик – найбільш давній спосіб картографічного зображення, який існував у вітчизняній картографії до початку ХУІІІ ст. Термін „кресленик” зустрічається в актах ХУІ ст. у значенні відмітка, грань, межовий знак.
            Кресленики ХУІІ – початку ХУІІІ століть складалися без математичних правил, на них відсутній масштаб, географічна сітка та визначена орієнтація (деякі орієнтовані на південь). На креслениках, які складались для територій різних розмірів, позначались основні елементи загально географічного характеру: шляхи, ріки, озера, ліси, гори, кущі, яри, болота, населені пункти (міста, деревні, села, остроги тощо) з позначенням числа дворів, відстаней між пунктами вздовж шляхів, монастирі, церкви, каплиці, пустища, сінокоси, колодязі, мости, перевози, клуні, житниці, засіки, рови, вали, угіддя, межові знаки. Ці об’єкти картографічного зображення не мали на креслениках чіткої просторової прив’язки. Параметрами, які організовували зображення, слугували ріки, шляхи, межові дороги, а віддалені від них об’єкти наносились за даними опитування. Умовні позначки на креслениках були однорідними, широко застосовувався пояснюючий текст. Кордони, ріки, мережа шляхів зображувалися у горизонтальній проекції, а населені пункти, гори, ліси наносилися перспективним або напівперспективним способом. Локальні кресленики служили основою для складання креслеників на великі території.

            Як не жоден інший документ, вони розкривають те, чого так не вистачає історику чи краєзнавцю – достовірність окремих миттєвостей минулого життя. То ж хочеться побачити ці місця, чи схожі вони зараз на зображення ХУІІ ст., чи збереглось хоча б що - небудь з тих часів?
            У фондах Російського державного архіву давніх актів та інших архівно-музейних закладів Російської Федерації зберігається близько 2 тис. таких креслеників. Але вони, на жаль, не дивлячись на всі зусилля вчених, практично не опубліковані. На сьогодні лише близько двох десятків креслеників та їх фрагментів введено в науковий обіг, тобто, опубліковані у літературі для фахівців. Доступ до оригіналів, природно, обмежений, бо більша їх частина перебуває у ветхому стані.
.           Деякі дослідники вказували на існування картографічних зображень в Московській державі наприкінці ХУ ст. Академік Б.Рибаков перші зведені мапи Російської держави відносить до 1497 та 1523 рр. Як відомо, першою мапою Московської держави був „Великий чертеж” (кінець ХУІ – початок ХУІІ ст.). Плани Москви складали і на початку ХУІ ст., а кресленики сільської місцевості і окремих частин міста з’явилися ще раніше. На них зображалися зовсім невеликі ділянки землі і все, що на них знаходилося: житлові будинки, скотні двори, городи, оранки, шляхи, ставки, ліси і навіть окремі примітні дерева. Окрім того, на креслениках були місцеві назви населених пунктів, ярів, пустищ, боліт, перевозів, а також пояснювальні надписи. Тому вони зберегли не просто давню топоніміку, дозволять побачити не голий план, а живе обличчя нашої давньої землі
            Звичайно, зменшене зображення місцевості будь-яка людина може зробити майже без всяких вимірів. Такі начерки, плани, мапи не дуже точні, але цілком прийнятні для орієнтування на місцевості. До винаходу різноманітних геодезичних інструментів і на Русі, і в інших країнах, або ще як їх по-російському називали „чертежи” , малювалися на око (окомірна зйомка), а в кращому випадку з використанням „верви” (вірьовки) для вимірювання відстаней.
            До наших днів збереглося немало креслеників, намальованих у ХУІ-ХУІІ століттях. Частіше за все їх складали заради потреб землевпорядкування, тобто, з метою уточнення меж земельних володінь – межування.
            Межа – це кордон між володіннями приватних осіб чи сільських громад. До встановлення таких кордонів люди здавна ставилися з великою відповідальністю. Прикордонні камені і стовпи вважалися священними. У Давньому Римі було навіть божество кордонів Термін. На його честь наприкінці року (23 лютого) влаштовувалися святкові торжества – терміналії.
            Встановлення межі супроводжувалося особливим обрядом. Спочатку заготовлені камені чи стовпи ставили поряд з ямою,  в яку їх намітили вкопати.. Стовпи натирали спеціальною маззю, прикрашали пов’язками та вінками. У виритій ямі спалювали принесену в жертву тварину. Після цього на перегорілі вуглини ставився стовп. Такі деталі маємо знати, щоб зрозуміти тексти давніх писцевих книг ХУІ – ХУІІ століть, у яких ми читаємо про межові ями, вириті поряд з яким-небудь примітним деревом, у які покладені  вуглини чи навіть „кобиляча голова”. Ці екзотичні обряди століттями зберігалися як у Європі, так і у нас на Русі..
            Встановлення межі вважалося не приватною справою, а громадською і проходило при великому зібранні людей.. Тут же сікли підлітків, щоб вони до старості запам’ятали місце і напрямок кордону. В Україні цей звичай, притаманний, до речі, і іншим європейським народам, зберігався до ХІХ ст. Під назвою „пам’ятковий прочухан”. За зняття кори або обламування гілок з  прикордонних дерев у німців передбачалося дуже жорстоке покарання - злодієві різали живіт.
            Угоди та домовленості, пов’язані зі зміною меж, укладалися обов’язково привселюдно. При цьому зазвичай ходили зі шматком дерну на голові по новій межі, ламали солому („сила солому ламає”), ударяли по руках (рукобиття), передавали із поли в полу (тобто із рук в руки), пили вино на знак освячення укладання угоди чи досягнення домовленості (продано-пропито). Багато з цих символічних обрядів дійшли до наших днів, тільки ми вже забули їх зміст. То ж ставлення до кордону, рубежу було надзвичайно серйозним і їх порушення прирівнювалося до святотатства й призводило до суворого покарання.
            Межові знаки обозначалися особливими „знаменами” та „гранями” – тобто зарубками на примітних деревах. Іноді проводили борозни плугом (межа ролейна). При всьому тому межу ніхто не міряв. Ділянку землеволодіння у писцевих книгах ХУІ-ХУІІ ст. описували приблизно так: „куди плуг та соха, сокира та коса ходили”.
            Саме внаслідок чисельних земельних суперечок, для того, щоб зафіксувати в писцевих книгах і на креслениках неміряні землі, виїздили в певну вотчину писці, збирали селян-старожилів і спільно з ними йшли по межі, а заодно наносили на план-малюнок всю навколишню місцевість.
            На давніх креслениках  мається багато надписів. Більша частина з них назви населених пунктів та городищ, полів та луків, пустищ та боліт,  річок та озер тощо. Деякі надписи мають безпосереднє відношення до межування. Часом це є витяги з писцевих книг більш ранніх межувань. Щоб їх розуміти, потрібно знати порядок межування, міри землі та лісу, назви угідь, ріллі, луків та поселень.
            Відстань рахували від стовпа до стовпа, або від стовпа чи каменя до примітного „межового дерева”. Такі дерева на планах зображаються окремо і доволі живописно. Поряд, як правило, вказується назва: „дуб вилуватий”,  „дуб погорілий”, „вільхові кущі”, або „липа”, „в’яз”, „береза” тощо.
            Інколи знаком служить курган, городище, могильник, вал чи великий камінь. Особливу увагу на давніх креслениках привертають зображення монастирів, церков, сіл та рослинності. На планах зображаються не тільки великі будівлі, наприклад, церкви чи монастирі, але й селянські хати, водяні млини, клуні, комори тощо.
            Ріки, шляхи, поселення, кордони міст, угідь (рілля та покоси) окреслені лініями, як і на сучасних мапах.  
            Авторові поталанило розшукати у РДАДА „Кресленик околиць міста Путивль, 1690-ті роки”. Він виконаний тушшю та аквареллю на папері невідомим автором . Реставрований у 2000 році реставратором І.В.Бакаєвою з Державного науково-дослідного інституту реставрації РФ.     У період з 14 по 30 березня 2008 року кресленик виставлявся у приміщенні РДАДА у Москві на виставці „Відроджені документальні скарби федеральних державних архівів”. Внаслідок цього і потрапив у поле зору дослідника.
            Постійно ж  він зберігається у комплексі креслеників Помісного приказу, виділених зі спірних поземельних справ. На думку архівістів, він, вірогідно, був створений у цьому ж приказі у рамках спірної справи між попами путивльської церкви Миколи Чудотворця та місцевими землевласниками.  
            На плані зафіксовано історичний ландшафт та топографію в околицях Путивля. Зокрема, на ньому зображені місто Путивль, Борисоглібський монастир з Під- монастирською Слобідкою, а також інші населені пункти: села Клепали, Черепівка, Грузьке, В’язове, Козацьке (Кротова Діброва), Духанівка та деревні Буринь (Боринь), Ігорівка (Вигорівка), Лухтівка (Лухтєвка).
            Тут було б доречно нагадати, що раніше у своїй краєзнавчій розвідці „Коли ж засновано Буринь?”, опублікованій у альманасі „Елегія” (Суми, 2004) автор на підставі відомостей того ж РДАДА писав, що „ у фонді 1317 „Курська межова контора” за 1807 рік зберігається справа  щодо суперечки за землю між с.Буринь та сусідніми поселеннями. Згідно з цією архівною справою у ХУІІ ст. попу та дяку Микільської церкви м. Путивль були відведені „вместо руги бортной ухожей без меры по обе стороны реки Семи и на Конотопах по обеим сторонам, с лесом и всеми угодьями, да сеножать и рыбные ловли” у Путивльському повіті.
            Згодом, шляхом надання відповідних грамот „велено попу и дьякону в том же ухоже на Гвинтовой струе и на протоке Прудках для приезда дворы себе построить, а на реке Семи мельницу”.
            У той час землі довкола належали путивльським поміщикам ... Селітряниковим, які „в 1688 году решили обмежевать свою Красненскую сеножать”. З приводу того, що”попы не допустили межевщика в свои владения”, Селітряників доніс у Москву про те, що „по другую сторону Верзанской болотины поселена попами деревня Гвинтова».
            Потім від Селітряникових сіножать перейшла до поміщика Констянтинова, який разом з поміщиками Булгаковим, Щетиніним та Щербиніним засвідчили у Помісний приказ у Москві, що «у той сеножати есть пустая земля, на которой без дач попы поселили село Груское да деревню Бурынь, а на реке Чаше построили мельницы.. И просили дать им в поместье то дикое поле с поселенными черкасами (тобто українцями –авт.) и мельницами в оклады».
            У 1693 році з Путивля було відряджено піддячого, який „по сыску и переписи то дикое поле, а на нем село Груское да деревню Бурынь, в коих живут вольные черкасы, да к тем усадищам пашни и дикого поля 2495 четвертей с долями отказал тем помещикам и с мельницами на реке Чаше и со всеми угодьи».
            Отже, з викладеного вище випливає, що Буринь була осаджена вільними українцями близько 1688 року. Однак, повернімося до архівної довідки РДАДА, у якій констатується, що не дивлячись на те, що поміщик Костянтинів 1695 року отримав грамоту на володіння Буринню, справа стосовно долі населеного пункту остаточно вирішена не була. У 1696 році наказано черкас з осадженого місця виселити. Проте наступного 1697 року відповідно до клопотання путивльських попів думні дяки постановили черкас ”до указу и до розыска не ссылать”, тобто, не виселяти. Помістя ж у Костянтиніва відібрати як невірно отримане, адже він просив дикий грунт (цілину), а йому відмовили „жилое село да деревню, коимы владеют попы”. Внаслідок цього святі отці володіли Грузьким та Буринню до 1760-х років, доки Вотчинна колегія у Москві не передала їх знову у власність поміщикам”.
            З огляду на викладене можна зробити висновок, що „Кресленик” - це унікальний для нашого регіону Посеймя  картографічний документ, на якому, вірогідно, чи не вперше позначені населені пункти Буринь, Клепали, Черепівка, Ігорівка та Лухтівка.. Окрім того, він наочно підтверджує версію про те, що місто Буринь було засноване близько 1688 року та спростовує  широко розтиражовану раніше гіпотезу про його заснування у ХІУ ст., яка не витримала перевірки часом.
            Безумовно, кресленик має бути введений до наукового обігу, щоб і інші пошуковці мали змогу працювати над цім вартісним історико-картографічним матеріалом.

Джерела та література

„Кресленик околиць міста Путивль, 1690-ті роки” (РДАДА, фонд 1209, опис 77 Рильск, одиниця зберігання 30/65, аркуш б/н).
Бондарский М.С. - Очерки по истории русского землеведения.  т. 1. М., 1947. с. 36.
Гольденберг Л.А. - Картографические материалы как исторический источник и их классификация (XVII - XVIII в). / Проблемы источниковедения. V. 1959. Т. VII. с. 296-348.
Кусов В.С. - О русских картографических изображениях XVI в. // Использование старых карт в географических и исторических исследованиях. М., 1980. с. 113-121.
Кусов В.С. - Русский географический чертеж XVII в. (Итоги выявления) // Вестник МГУ. Сер. 5. География. 1983. № 1. с. 60-67.
Рыбаков Б.А. - Русские карты Московии XV - начало XVI вв. М., 1974.
Салищев К.А. - Картоведение. М., 1990. с. 322-330.
Сотникова С. И. - Источниковедение русских карт XVII - нач. XX вв. Автореферат дисcертации на соискание ученой степени д. и. н., М., 1990. с. 43.
Сотникова С. И. - Памятники отечественной картографии XVII в. // Памятники науки и техники. 1987 - 1988. М., 1990.
Российская историческая картография (XV - начало XX вв.). Краткий словарь-справочник. М., Всесоюзный научно-исследовательский институт документоведения и архивного дела, 1997, с. 171-174.

7 березня 2009 року
Олександр Капітоненко
 краєзнавець, м. Суми                                                                                                    

Комментариев нет:

Отправить комментарий