Нереалізований залізничний проект спотворив топоніміку краю

Нереалізований залізничний проект спотворив  топоніміку краю

            Путивльським можновладцям початку ХХ ст. не терпілося, щоб повітовий центр  став би з’єднаним з мережею залізниць Російської імперії., які свого часу його оминули з певних причин. У курських архівах зберігаються цікаві матеріали про проект з’єднання м. Путивль з залізничною лінією.

            З них випливає, що на 43-му черговому повітовому земському зібранні, яке відбулося  29 жовтня 1907 року, на порядок денний було винесено питання щодо приєднання Путивля до залізниць держави. У своїй постанові з цього питання зібрання доручило управі ознайомитися з проектами, розробленими панами П. П. Тюряковим та   Н. Г. Курдюмовим, а зі свого боку зібрані різноманітні довідки, дотичні до проведення прокладання залізниці, налагодити стосунки з Лебединською та Глухівською повітовими земськими управами, а потім зібрати нараду земських та міських гласних для подальшого спільного розгляду питання про вмотивоване клопотання перед відповідними інстанціями та особами щодо з’єднання м. Путивль з залізничною мережею.

            Запрошуючи гласних на те зібрання,  управа керувалася, з одного боку, проханням членів міської комісії  швидше скликати це зібрання, а з іншого – тією думкою, що в протилежному випадку, внаслідок майбутніх дворянського та земського губернських зібрань, скликання місцевого надзвичайного зібрання мало б затягнутися ще, по крайній мірі, на місячний термін. Між тим, було б бажано обговорити залізничне питання тепер,  щоб воно було порушено панами губернськими гласними  і на очікуваному губернському зібранні.

            З деяких історичних джерел відомо,  що згідно з  проектом будівництва нової залізничної лінії від Курська до Києва вона мала проходити безпосередньо через Путивль. Однак, згідно з існуючими переказами  чи легендами, місцеве  духовенство, купці, власники гужового промислу, звиклі до розміреного життя, а також побоюючись втратити свої прибутки, не захотіли порушувати усталений уклад. Тому вони, буцімто,  дали великий хабар інженерам, які проектували цю дорогу, попрохавши провести її подалі від старовинного міста. То ж місцем для побудови станції була вибрана місцевість між селами Червоною (Красною) Слободою та Буринню, яке знаходилось за 18 верст від Путивля. Тому станція спочатку називалася Красне. Про це свідчать старі карти та архівні документи, зокрема „Журнали засідань ХІХ чергового повітового земського зібрання з 12-го по 15-те жовтня та екстреного 18-го лютого 1884 року”.

            Та все ж згодом путивляни зрозуміли, що дуже прорахувалися, бо з побудовою станції поблизу Бурині цей населений пункт почав бурно розвиватися. Незабаром тут були побудовані бурякоцукровий та цукрорафінадний  заводи промисловця Шевеля Ширмана, на яких  з’явилися робочі місця. Таким чином селяни ставали робітниками, внаслідок чого  їх добробут помітно покращився. Згодом Буринь (з 1895 року) стала волосним центром і перетворилася з села на містечко. У ньому, завдяки залізничній станції, також активно почала розвиватися торгівля. Так, бакалійними та мануфактурними товарами торгував купець Пантелеймон Харитонович Кальченко, а хлібну торгівлю вів Олександр Осійович Федер, контора якого була розташована безпосередньо при станції.
            За часів совєтської влади Буринь стала повноцінним районним центром і 1964 року вже набула статус міста. У період керівництва М. С. Хрущова Путивльський район був навіть приєднаний до Буринського, а не навпаки. Тут, вірогідно, переважила економічна доцільність та транспортна доступність, а не історична давність.
            Путивль же почав занепадати. Відсутність залізниці помітно позначилося на розвитку його економіки та містобудування. Так, городяни внаслідок віддаленості від залізниці мали платити так звану гужову надбавку за поставлені з інших місць товари, переживати різні транспортні пригоди та незручності.
            Тому  місцева влада на об’єднаному засіданні надзвичайного Путивльського повітового земського зібрання та Путивльської міської думи 13 січня 1908 р. з питання про приєднання м. Путивль з залізничною мережею імперії, визнала за доцільне прокладання залізниці та погоджуючись з доповіддю спеціальної комісії щодо проведення запроектованої до побудови акціонерним товариством Придніпровської залізничної магістралі  Херсон – Катеринослав – Полтава – Терни продовжити її через ст. Путивль Московсько-Києво-Воронізької залізниці по Путивльському повіту до міст  Путивль та Глухів і далі до ст.  Хутір Михайлівський тієї ж М.- К.- В. залізниці. На цій підставі зібрання ухвалило прохати Курське губернське земське зібрання прийняти на себе подальше провадження справи з прокладання залізничної лінії через Путивльський повіт та м. Путивль згідно з зацікавленими земствами.
            До розробки проекту був залучений інженер шляхів сполучення Степан Олександрович Чмутов  У своєму листі від 28.02. 1908 р. він виклав  техніко-економічне обґрунтування, у якому, зокрема,  зазначив: „Прокласти вітку від ст. Буринь (Путивль) до м. Путивль (до р. Сейм без мосту через Сейм) коштує недорого, близько 500 тис. руб. Кінцевий пункт вітки (ст. Путивль) буде навпроти міста між річкою Рехтою (Сейм) та оз. Хатишем. Довжина гілки від 14 до 15 верст. Якщо ж ви бажаєте мати проект від ст. Терни через Буринь та м. Путивль до ст. Глухів, то це буде завдовжки 87 верст плюс 3 версти з’єднувальна гілка до ст. Буринь, загалом 90 верст. Напрямок тут буде іншим, а саме: перетин ріки Сейм  південніше хутора Калініна, потім на с. Білу Галицю та Ширяєве, щоб вздовж яру розвинути від долини р. Сейм підйом у степ на 40 верст. Обігнувши Ширяєвський яр, лінія піде на Путивль і з північно-східної околиці міста, за півтори версти від нього  (у бік Рижкового хутора), буде спроектована ст. Путивль”.
            Як свідчить цей історичний документ, будівництво залізничної ст. Путивль планувалося безпосередньо поблизу м. Путивль. На жаль, цьому проекту не судилося бути здійсненим в силу певних причин. А залізнична ст. Красне, що згодом опинилася у межах Бурині внаслідок її розростання,  з незрозумілих мотивів чомусь пізніше була перейменована на ст. Путивль. Ця географічна невідповідність, створена внаслідок недолугої старорежимної топонімічної політики, нині викликає плутанину, збиває з толку пасажирів, ускладнює їм придбання квитків та призводить до незручних ситуацій, коли вони дізнаються, що від залізничної станції до м. Путивль мають добиратися ще понад 20 км  на іншому виді транспорту.
            Зараз в Україні настав час великих реформ, тому  наразі  було б доречним для міської влади порушити перед керівництвом Південно-Західної залізниці питання про перейменування ст. Путивль на ст. Буринь. Тут за приклад можуть служити обласні центри. Адже немає ж у Сумах ст. Чернігів, а у Чернігові – ст. Суми. Тож і в Бурині має бути однойменна станція. І всілякі відмовки залізничних чи місцевих владних чиновників про недоцільність чи економічну неспроможність здійснити таке перейменування не витримують жодної критики. Це може розцінюватися лише як небажання працювати. Адже маємо вже приклад, коли 2007 року ст. Воронезьку, що у Шосткинському районі на лінії Конотоп - Хутір-Михайлівський безболісно перейменували на ст. Терещенську. Про це навіть опублікували  в Інтернеті відповідну телеграму:

ДЕРЖАВНА АДМIНIСТРАЦIЯ ЗАЛIЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ

Т Е Л Е Г Р А М А

                      19.01.2007  N ЦЛ-11/78

      На підставі  клопотання  ПЗЗ  ст.  Воронізька  (код  328102),

розташований      на      дільниці      Конотоп      -       Хутір

Михайлівський, перейменовується  на  ст.  Терещенська  (російською

мовою - Терещенская).

      Внесіть доповнення до Тарифного керівництва 4 (книга 2).

      Iнструктуйте причетних працівників.

  Заступник начальника ЦЛ                                  I.Карпяк

            Як бачимо, нічого надзвичайного для залізничників не трапилося. Лише змінили вивіски на будівлі вокзалу, внесли доповнення до відповідної книги тарифного керівництва та проінструктували . Та ще запросили на урочистості з нагоди перейменування французького громадянина Мішеля Терещенка – нащадка відомих у минулому українських цукрозаводчиків, на честь яких і була спочатку названа станція Терещенська.

      Якщо ж путивлянам заради престижу так затялося мати залізничну 

станцію з назвою Путивль, то нехай перейменують роз’їзд Шечково поблизу с. Гірки на залізничній лінії Ворожба – Хутір-Михайлівський, яка проходить територією Путивльського району. Це було б більш справедливо з точки зору географії та здорового глузду. А у Бурині нехай би вже була однойменна ст. Буринь. Так підказує логіка. Так вимагають реформи нашого сьогодення.

Олександр Капітоненко

краєзнавець

м. Суми