У „Рідному краї” свого часу був надрукований матеріал директора краєзнавчого музею М.М.Кононенка „Збережемо історико-культурне надбання для нащадків”. У ньому автор порушує питання щодо збереження будівлі робітничого клубу, архітектурний проект якого створив відомий, але тривалий час замовчуваний з ідеологічних причин в Україні архітектор С.В.Григор’єв. Хотілося б дещо докладніше висвітлити постать цього зодчого, життєвий шлях та творчий доробок якого тривалий час вивчає київський дослідник Д. В. Малаков, заступник директора з науки Музею історії м. Києва, який опублікував низку статей про нього.
Архітектор Григорій Сергій Вікторович народився 28 лютого 1896 року у місті Харкові. Закінчив архітектурний факультет Харківського художнього інституту 1927 року. Ще будучи студентом, з 1925 року почав проектувати багатоквартирні житлові будинки. Так, за його проектами були споруджені будинки у Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Маріуполі.
Після землетрусу, який стався 1927 р. у Криму, Сергій Вікторович прийняв активну участь у реконструкції та відбудові будинків відпочинку на Південному березі півострова - у Алушті та Ялті. Приймав участь у переплануванні та реконструкції центральної частини Харкова.
Він також є автором проектів будівель електростанції у Сумах, робітничого клубу та жомосушарні Буринського цукрового заводу.
Після перенесення столиці України з Харкова до Києва архітектор також переїхав до міста над Дніпром, де у 1936-39 рр. спроектував та спорудив адміністративний будинок штабу Київського особливого військового округу на вул. Банківській, №11 – один з кращих своїх творів. Нині тут розміщується Адміністрація Президента України.
Окрім того, за період з 1934 по 1939 рік, коли архітектор жив у Києві, ним були спроектовані будівля автобази з ремонтними майстернями для урядових автомашин на вул. Некрасовській, №5/6, урядові багатоповерхові житлові будинки на вулицях Інститутській, №№16 та 20/8, Шовковичній, №№10 та 21-23, Терещенківській, №5, Обсерваторній, №23, житлові комплекси на проспекті Перемоги, №82 та Дніпровської військової флотилії.
Як будівничий, С.В.Григор’єв у обробці фасадів широко використовував тинькування „під шубу”, декоративні елементи неокласицизму та українського бароко. Він брав участь у конкурсах на проектування урядового центру у Києві, будинку наркоматів, сесійної зали Верховної Ради тощо.
Сьогодні у м. Сент-Пол, що у штаті Міннесота, мешкає син зодчого – Григорій Сергійович Грегорет (він дещо адаптував своє прізвище на американський кшталт), теж архітектор за фахом, працював у відомій американській архітектурно-будівельній компанії. Пан Грегорет є автором красивої церкви св. Катерини, збудованої 1975 року у м. Арден-Гілс (Міннесота).
У своєму інтерв’ю кореспондентові радіо „Голос Америки” він наголосив: „Ми хотіли мати культову споруду, яка б нагадувала українські церкви, особливо сільські. А також хотіли мати принаймні маленький смак українського бароко. Тут дуже важко зробити чисто українське бароко через те, що в ньому дуже багато деталей. Все ж старалися зробити щось подібне до нього”.
Як бачимо, нащадок автора буринських культурного та промислового об’єктів не цурається свого українського коріння та шанує здобутки національної архітектурної школи навіть в умовах зарубіжжя. Збережімо ж і ми витвори зодчества його батька - відомого українського будівничого, які сьогодні збереглися у нашому місті. Вони, можливо, не мають таких вишуканих барокових форм, бо належать до іншого архітектурного стилю та мають інше соціальне призначення. Та все ж і клуб, та й жомосушарня, мають історичну та культурну цінність, і їх варто зберегти для майбутніх поколінь буринчан, а не віддавати на поталу спритним ділкам, які можуть вмить розібрати їх по цеглині, як це робилося за часів радянської влади з церквами Буринщини..
Олександр Капітоненко
краєзнавець, м. Суми
Комментариев нет:
Отправить комментарий