Залізнична ст. Путивль

Залізнична ст. Путивль
Світлина Якова Фесика

вторник, 20 марта 2012 г.

Ст. Путивль (Красне) у спогадах Миколи Прокоповича Василенка




До Полтави Миколу та їх маленьку родичку Марійку Павловську віз батько. Виїхали вони з Есмані спекотної післяобідньої пори 14 серпня 1883 року, щоб встигнути на вранішній потяг з Путивля на Ворожбу, який прибував на ст. Путивль близько 9 години ранку. Тож частину шляху довелося долати вночі.
Від Глухова до залізничної ст. Путивль мали їхати кіньми 62 версти, Шлях, загалом, нудний та одноманітний. Лише біля с. Баничі відкривався невеликий горизонт у долині р. Есмані. Решта ж дороги до Сейму на той час не становила інтересу.
Однак, їдучи вперше тією дорогою, юний Микола цікавився кожним ліском, кожним кущиком, кожним бугорком, не говорячи вже про села та хутори. які лежали на шляху: Холопкове, Баничі, В’язенка та інші. На середині дороги до с. В’язенки, що лежить за 30 верст від Глухова, робилася проміжна зупинка. Тут візник годував коней протягом 2-3 годин, а подорожні снідали, обідали, пили чай тощо. Не дивлячись на те, що переїзди з Глухова були часті, у В’язенці існувало тоді лише два заїжджі двори, розташовані на курській стороні р. Клевень, що служила природнім кордоном між Глухівським та Путивльським повітами. Заїжджі двори чомусь не дуже були пристосовані до потреб проїзду. Для подорожніх малося у кожному з них по 1-2 кімнати, які господарі, стісняючи себе, поступалися подорожнім і задовольняючись за це лише 15-30 копійками за самовар. Вірогідно, головний інтерес утримання заїжджих дворів мався у продажу візникам сіна та вівса.
Утримувачі обох дворів, здавалося, були родичами, і, очевидно, ніякої конкуренції не влаштовували. Трійку, що під’їжджала, зазвичай зустрічав старий, який незмінно сидів на лавці за ворітьми, потім з’являлася пишна молодиця, привітно віталася та питала, чи потрібен самовар. Як правило, відразу під’їжджало кілька трійок з пасажирами. Кожен з них розміщувався окремо та очікував, доки візник не покличе продовжити подальшу, ще більш нудну, одноманітну та втомливу дорогу.
На світанку Миколка з батьком та Манею під’їхали до Сейму. Почалися піски, по яких коні ледве волочили екіпаж. На пісках росли лози та зустрічалися переліски. Було прохолодно. Навкруги стояв сирий туман. Таке довкілля тягнулося близько шести верст. Нарешті почалася дамба, по каменях якої загримів екіпаж. Потім якось по-особливому протеленькав дзвоник і повіз під’їхав до порому. Сейм тече там серед пологих берегів, густо порослих деревами і вид на ріку, яка химерно звивається між ними, просто захоплюючий. Далі виднілися гористі береги, де на одному з них притулилася красива панська садиба з білим будинком під зеленим бляшаним дахом. Чудовий сад з низкою пірамідальних тополь спускався до Сейму.
Пором стояв уже напоготові, коли екіпаж до нього під’їхав. Сейм - ріка вузька, тож швидко її перетнувши, екіпаж загримів по довгій дамбі, що прямувала вгору на протилежній стороні. Потім години дві нудної та одноманітної дороги по рівному полю і пасажири під’їхали до ст. Путивль Мовковсько-Київсько-Воронізької залізниці.
Того дня Миколка вперше у житті побачив залізницю, по якій мав їхати далі. До цього „чавунку” він бачив лише на малюнках, чув розповіді про неї, але уявити її в усій красі та міці, звичайно, не міг. Перетнули її біля сторожової будки за версту від стації. На сонці яскраво блищала пара рейок. Поодаль, ближче до станції, стояло кілька товарних вагонів та великих червоних ящиків. Не дивлячись на те, що уже було близько сьомої години ранку, навкруги було пусто та сумовито. Лише одиноко теленькав дзвіночок трійки.
Зліва тягнулася напівколом низка білих постоялих дворів, заново побудованих при залізничній станції. Раніше станція мала назву „Красне”, однак згодом, коли під час проведення нових залізниць появилася інша станція з такою ж назвою, то ст. Красне Курсько-Київської залізниці була перейменована на Путивль. Саме ж місто Путивль відстоїть від станції за 22 версти.
Ця невелика станція розташована серед поля. За три версти від неї знаходиться слобода Червона та велике село Буринь Путивльського повіту. На станції вже було достатньо народу, який очікував на потяги, однак, у невеличкій кімнаті 1-го та 2-го класів було зовсім порожньо. Поклавши речі, Микола поспішив на перон. Направо й наліво від нього розбігалися рівні блискучі рейки, стояло чотири чи п’ять товарних вагонів, помічених хлопцем раніше, а по перону тужливо бродило кілька людей, не знаходячи собі притулку від нудьги. Тож Миколі подумалося, як скучно, мабуть, жити на такій станції, чим можна зайнятися чи згаяти томливо-одноманітний час, який, вірогідно, тут дуже довго та нудно тягнеться.
Минула добра година, перш ніж пролунав довгий дзвінок. То була повістка, що потяг вийшов з Ворожби у напрямку на Київ. Довго довелося чекати його – близького години.
Хлопець довго вдивлявся у даль, аж поки не помітив чорну цятку на горизонті і над нею стовп кучерявого густого диму, що красиво тягнувся у повітрі і зникав десь далеко-далеко. Нарешті поїзд виринув з-поза будки та сповільнюючи хід і гуркочучи, став наближатися до станції. Вигляд потяга, що наближався, вигляд тієї сили, потуги, могутньої роботи людського інтелекту надзвичайно вразив хлопчину-гімназиста. З тої пори він ніколи вже не міг безпристрасно дивитися на рухомий паровоз та поїзд.
Коли потяг підійшов, хлопець не міг відірвати погляду від паротяга. А з яким захватом дивився він на нього, коли поїзд почав рушати!
За годину потому швидким потягом Микола з батьком та Марійкою рушили у напрямку Ворожби. 3-го класу у тому потягу не малося, тож наші пасажири одну станцію проїхали на м’яких зручних диванах вищого класу.
Коли вони вже влаштувалися у вагоні та очікували на дзвінки, хлопець відчув деяку тривогу, адже незадовго до цього сталася знаменита кукуївська катастрофа, під час якої загинуло багато людей. Згодом його невільно охопив страх, чи не трапиться з ним чогось подібного.
Тут пролунав один дзвінок, потім після довгих втомливих очікувань другий і третій, після чого свиснув кондуктор. На це коротким свистком відповів паротяг. Другий свисток кондуктора був більш протяжним. У відповідь на нього над полями пронісся довгий-довгий свист паротяга і потяг здригнувся. Батько Миколки сказав, що вже рушили і за годину вони будуть у Ворожбі. Після цього потяг застрибав на стрілках, викликаючи у хлопця невільний страх (як би не трапилося аварії), а потім вийшов на рівні рейки. Оминувши сторожову будку, поїзд, прискорюючи хід, помчав по чистому полю, залишаючи позаду і ст. Путивль і дорогу, по якій приїхали з Есмані та Глухова.

Підготував Олександр Капітоненко
за матеріалами книги М. П. Василенка
„Моє життя”


20.03.2012 року

вторник, 10 января 2012 г.

Акціонери Буринської цукроварні станом на 1912 рік


Витяг

з Протоколу вторинних загальних зборів пайовиків "Товариства курських бурякоцукрових та рафінадних заводів", що відбулися 14 січня 1912 року у с. Бурині Путивльського повіту Курської губернії у будинку правління при Буринському цукровому заводі.



Присутні:

Левін Давид Соломонович, агроном, власник 250 паїв та 50 голосів;
Ширман Борис Гілімович, курський купець, живе у м. Баку, Лебединський проїзд, будинок "Надія", власник 125 паїв та 25 голосів;
Зейберг Натан Вікторович, інженер, власник 25 паїв та 5 голосів;
Левіна (Ширман?)Гітля Шевелівна, спадкова почесна громадянка, м. Курськ, вул. Московська, будинок Єпишерлової, власниця 80 паїв та 16 голосів;
Ширман Ф. І., спадкова почесна громадянка, власниця 50 паїв та 10 голосів;
Ширман Борис Шевельович, інженер, кандидат комерційних наук, власник 350 паїв та 70 голосів;
Закс Альберт Соломонович, він же по довіреності, власник 25 паїв та 5 голосів;
Закс Олена Савеліївна, член ревізійної комісії, вона ж по довіреності, м. Двінськ Вітебської губернії, власниця 190 паїв та 38 голосів;
Зейберг Олександра Савеліївна, дружина інженера, м. Київ, вул. Левашівська, буд. 10, власниця 190 паїв та 38 голосів;
Ширман Абрам С., помічник присяжного повіреного, власник 300 паїв та 60 голосів;
Ширман Ціля Л., спадкова почесна громадянка, власниця 50 паїв та 10 голосів;
Моносзон С. С., спадкова почесна громадянка, власниця 190 паїв та 38 голосів;
Моносзон С. Л., спадкова почесна громадянка, власниця 25 паїв та 5 голосів;
Скловський Ф. З., спадковий почесний громадянин, власник 20 паїв та 4 голосів.
Загалом 1870 паїв та 374 голоси.

(Державний архів Сумської області, фонд, 882, опис 1, од. зб. 21)


Підготував Олександр Капітоненко
м. Суми
10 січня 2012 року

воскресенье, 8 января 2012 г.

Оцінка Буринської цукроварні станом на 1905 рік

У Державному архіві Сумської області у фонді 445 зберігається оцінка Буринського цукрового заводу наступного змісту:
Наприкінці минулого року завершена побудова Буринського цукрорафінадного заводу "Товариства курських бурякоцукрових та рафінадних заводів". Для оцінювання цього заводу через його оподаткування земськими зборами, а також для виконання постанови повітового земського зібрання від 25 вересня минулого 1904 року повітова управа прохала губернську відрядити інженера, якою і був відряджений інженер страхового відділу губернського земства, фахівець з оцінювання пан Александров.
Розпочавши у грудні 1904 року оцінювання заводу, пан Александров склав про те акт, підписаний ним, уповноваженим заводу паном Ширманом та членом управи К.[ирилом]Г.[ригоровичем] Масалітіновим.
Згідно з оцінюванням пана Александрова, здійсненого ним на основі детального опису заводу та усіх законних даних, вартість його визначилася:

а)рафінадного відділення:
- будівлі заводу -170969 руб. 00 коп.
- машини та апарати -308091 руб. 33 коп.
Разом рафінадне відділення -479060 руб. 33 коп.

б)пісково-цукрове відділення:
Із вартості, визначеної інженером Богатирьовим у 1900 році:
- будівлі заводу -174148 руб. 05 коп.
- належить виключити -16800 руб. 00 коп.
- решта за винятком -157348 руб. 05 коп.
- машин та апаратів -369575 руб. 58 коп.
- належить виключити -37891 руб. 53 коп.
- решта за винятком -331684 руб. 05 коп.
Разом піскове відділення -489032 руб. 10 коп.
Оцінка піскового заводу зменшилася на 54691 руб. 53 коп.

в)заводські будівлі та служби:
Попередні, за оцінками інж.Богатирьова 60871 руб. 44 коп.
Нові, за оцінкою інж.Александрова 93730 руб. 29 коп.
Разом будівлі та служби 154601 руб. 73 коп.
А загалом вартість Буринського цукрорафінадного заводу визначена у сумі 1122694 руб. 16 коп.
(один мільйон сто двадцять дві тисячі шістсот дев"яносто чотири руб. та шістнадцять коп.)
Оцінку цю повітова управа має честь запропонувакти зібранню затвердити та прийняти до оподаткування земськими зборами по їх розкладці на майбутній 1906 рік.

(ДАСО, ф.445, оп.1, с.2, С.16)

З російської переклав Олександр Капітоненко
8 січня 2012 року