Житіє владики Даміана
У ці передвеликодні світлі дні хотілося б розповісти про архієпископа Даміана (Воскресенського) - новомученика Російської православної церкви, ім’я якого пов’язане також і з нашим Буринським краєм.
Владика Даміан (у миру Дмитро Григорович Воскресенський) народився 23 жовтня 1873 року у селі Брусове Фатезького повіту Курської губернії у родині священика. Закінчивши Курське духовне училище, а потім 1894 р. і духовну семінарію, почав служити псаломщиком Спасо-Преображенського собору у Путивлі. Невдовзі переведений наглядачем та вчителем каліграфії та креслення до Старооскольського духовного училища.
А вже 6 січня 1897 року о.Димитрій був курським єпископом Ювеналієм (Половцевим) рукоположений в ієрея і призначений настоятелем церкви св. Миколая у с. Миколаївку Путивльського повіту (нині Буринського району). Тут він згодом одружився з Ольгою Михайлівною Поповою, донькою черепівського священика Михайла Попова, яка, до речі, доводилася тіткою відомому українському вченому Павлу Миколайовичу Попову.
У Миколаївці у подружжя Воскресенських народилися сини Михайло та Адріан. На жаль, матінка Ольга, яка була не тільки люблячою матір’ю, але й обдарованою піаністкою, що радувала близьких чудовою грою на фортепіано, померла рано.
У архіві П.М.Попова, який зберігається у Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського, мається світлина з зображенням синів Михайлика та Аді, знятих біля свіжої могили матусі на тлі Миколаївського храму. Після смерті матері їх вихованням займалася тітка – старша сестра батька, яка стала жити в їхній родині. Тут же маються спогади миколаївської поміщиці княжни Варвари Миколаївни Кавкасідзе (1864-1922) та її небоги Ольги Олексіївни Лядинської-Сидорової про о.Димитрія (Воскресенського).
За словами останньої, його дуже любили парафіяни за те, що він був безсрібником, та дуже доброю, а головне, культурною людиною. Священик, окрім виконання своїх службових обов’язків, не цурався участі й у світському житті. Так, зокрема, він спільно з поміщицею В.М.Кавкасідзе захопився влаштуванням публічних читань для селян та організацією у Миколаївці школи для дівчаток.
Отець Димитрій володів чудовим слухом та мав гарний голос. Ольга Олексіївна пригадує, як він у них співав „Жайворонка” М. Глінки під акомпанемент своєї дружини. Природжена музикальність священика перетворювала службу в церкві на справжню насолоду для вірних. Він приділяв велику увагу хоровому співу, тому під час богослужіння спів священика та відповіді хору справляли на присутніх парафіян дуже глибоке враження.
Отець Димитрій дуже любив дітей. Бувало перед вербною неділею, у вербну суботу, він влаштовував у Миколаївці хресну ходу виключно для дітей, які рухалися навколо церкви з вербовими гілками у руках і отримували від цього велике задоволення. Таким чином о.Димитрій створював на дітей велике враження. О. О. Лядинська-Сидорова вважала, що і на подальше життя її молодшого брата о. Сергія (Сидорова) мався вплив проникливого богослужіння та світлої особистості о.Димитрія.
Рано овдовілий священик дуже сумував за любою дружиною, однак проникливі молитви повернули йому сили і він 1901 року вступив до духовної академії у Санкт-Петербурзі. Паралельно навчався також у столичному Археологічному інституті. У 1904-05 рр. був призначений благочинним академічного духовенства і одночасно виконуючим священицькі обов’язки у Суворівській церкві Миколаївської академії Генерального штабу.
27 листопада 1904 року, у день святкування Курської Корінної ікони „Знамення”, він був пострижений у ченці єпископом Сергієм (Старогородським) з ім’ям Даміан.
Завершивши 1905 року навчання у академії зі ступенем кандидата богослов’я, направлений на посаду викладача у Смоленську духовну семінарію.
У 1907 р. о. Даміан повернувся до Курської губернії, обійнявши посаду наглядача Старооскольського, а згодом (з 1908 р.) Обоянського духовних училищ.
З 28 липня 1911 р. о. Дем’ян призначений ректором Смоленської духовної семінарії та зведений у сан архімандрита.
29 квітня 1918 р. хіротонізований на єпископа Переяславського, вікарія Володимирської єпархії. Це була перша архієрейська хіротонія згідно з благословенням патріарха Тихона.
Владика Даміан не міг бути байдужим до гонінь на церкву, які розпочалися з перших днів радянської влади, до розправ над священнослужителями, закриттю храмів, опоганенню святих мощів, конфіскації церковних цінностей тощо. Він відкрито виступав на підтримку патріарха Тихона та матері-церкви. Така його позиція не залишилась непоміченою з боку влади. Служитель культу був заарештований за звинуваченням у спротиві заходам більшовиків з вилучення церковного майна, але фактично – за протидію т. зв. „поновлювальному рухові”. І вже у вересні 1920 року Володимирський ревтрибунал засудив владику Даміана „до позбавлення волі терміном на весь час громадянської війни”.
У справі № 23 „Про вилучення церковних цінностей та дзвонів”, яка зберігається у т. зв. архівах Кремля у фонді „Політбюро та церква у 1922-25 роках” мається цікавий документ – доповідь Володимирського губвідділу ДПУ від 24.03.1922 р. про конфлікт з єпископом Переяславським Даміаном (Дмитром Григоровичем Воскресенським), незадовго до цього звільненим з Володимирської в’язниці. У ній зазначено, що владика відмовився „видати священні предмети з храмів”, посилаючись на „циркуляр патріарха Тихона”. Місцева влада було погодилась відкласти питання „до рішення ВЦВК та Губкома”, а ДПУ терміново оголосило сувору догану з занесенням до особової справи начальнику губвідділу „за незатримання попа Даміана (Воскресенського) та погодження з ним”, а також „за допущення сутички між натовпом та міліцією”.
Необхідно зазначити, що у сумнозвісному Володимирському централі єпископ Переяславський Даміан перебував спільно з архієпископом Крутицьким Никандром (Феноменовим), архієпископом Астраханським Фадеєм (Успенським), єпископом Звенигородським Миколаєм (Добронравовим), єпископом В’язниківським Корнилієм (Соболєвим) та єпископом Суздальським Василієм (Зумером).
У черговому звинувачувальному висновку зазначалося, що „Воскресенський, будучи незгідним з подіями, які відбуваються у церковному житті та не погоджуючись з проблемами реформ, які відповідають сучасному радянському устрою, вів таємну агітацію серед народних мас, нацьковував їх на осіб поновлювального напряму”, тому „є людиною соціально небезпечною, а відтак в інтересах радянської влади згаданого Воскресенського ... необхідно ізолювати”.
На підставі цього незграбного звинувачення владика Даміан з формулюванням „за зберігання контрреволюційної літератури та рукописів” 23 лютого 1923 р. був висланий до м. Теджен Закаспійської області (нині місто Ашгабатського велаяту у Туркменістані) терміном на 2 роки. Туди ж за ним згодом поїхав і старший син Михайло – майбутній архієпископ Казанський та Марійський (1897-1976), який влаштувався на працю фінансовим інспектором і всіляко допомагав батькові полегшити умови відбування заслання.
Повернувшись з Середньої Азії, Даміан у листопаді 1925 р. був призначений єпископом Переяслав-Заліським (нині райцентр Ярославської області РФ) та керуючим Володимирською єпархією.
У грудні 1925 р. був одним з засновників т. зв. „григоріанського руху”, який очолював архієпископ Свердловський Григорій (Яновський), спрямованого на компроміс з владою та створення соборного управління церквою у якості альтернативи патріаршеству. Був обраний членом Тимчасової вищої церковної ради, однак не підписав послання, випущеного нарадою „григоріанських” єпископів, у якому містилася критика щодо діяльності заступника патріаршого місцеблюстителя митрополита Петра (Полянського). У лютому 1926 р. приніс покаяння митрополиту Сергію (Старогородському)
У травні 1927 р. владика Даміан був призначений архієпископом Полтавським та Переяславським, а також тимчасово управляв Катеринославською єпархією. Проте, в Україні він пробув лише близько року і цей період залишається і сьогодні білою плямою у його біографії.
З 25 квітня 1928 р. Д.Г.Воскресенський стає Курським преосвященним, підноситься до сану архієпископа. У Центрально-Чорноземній області Росії (до якої тоді входила Курщина) владика, за даними правоохоронних органів, буцімто створив розгалужену мережу громадсько-релігійної організації „Ревнителі церкви”, яка вела боротьбу з насиллям радянської влади. Немовби численні священики приймали участь у діяльності цієї організації.
У червні-липні 1932 р. у західних районах Курського краю, які межують з Україною, де тоді почався спланований Москвою Голодомор, пройшли масові антиколгоспні виступи під лозунгами: „Поверніть землю, волю та селянську владу!”, „Радянська влада нас пограбувала, нам потрібна влада без колгоспів!”, „Геть колгоспи, геть радянську владу – владу бандитів!”, „Поверніть царя!”
За даними ОДПУ, у них прийняли участь до 63 тисяч осіб. На думку слідства, ці виступи були підготовлені організацією „Ревнителі церкви”, очолювану владикою Даміаном. Невдовзі його уже вкотре було заарештовано. На слідстві він засвідчив, що „своїм завданням під час управління Курською єпархією мав об’єднання у першу чергу довкола священнослужителів, підпорядкованих мені, та навколо окремих вірних мирян, угруповань громадян, які були б глибоко віруючими та здатними захистити інтереси церкви; становили б собою осередки ревнителів церкви для боротьби з будь-якими зазіханнями на церкву та для проповідування православ’я. Тому я у своїх індивідуальних бесідах з деякими священнослужителями та вірними неодноразово наголошував, що на осередках „Ревнителів церкви” мають лежати такі обов’язки: по-перше, залучити до їх складу дійсно глибоко віруючих православних; по-друге, не допускати жодних нападок на церкву; по-третє, славити ім’я Боже молитвою та прикладом доброго життя; по-четверте, бути найбільш старанним відвідувачем храмів та залучать інших до того ж”.
Колегія ОДПУ 26 грудня 1932 р. приговорила архієпископа Даміана (Воскресенського) до розстрілу, згодом замінивши вищу міру покарання ув’язненням у Соловецькому концтаборі терміном на 10 років. Як випливає з архівних документів, і на Соловках опальний архієпископ не змирився зі спробами властей підпорядкувати собі РПЦ. Його слова про те, що „нині у CРCР спостерігається суцільне безправ’я, якого ніде і ніколи не було, однак, врешті-решт, істина Божа має восторжествувати”, висловлені у колі друзів по нещастю, стали пророчими.
У 1937 році владику Даміана було переведено на тюремний режим утримання, а 9 жовтня того ж року постановою Особливої трійки при УНКВС СРСР по Ленінградській області він був засуджений до розстрілу. Вирок було виконано 3 листопада 1937 року. Місце поховання архієпископа поки не локалізоване.
У архівних матеріалах кримінальних справ, на жаль, мається мало відомостей про особисте життя владики, його сім’ю. Його зовнішність в одній з анкет описується таким чином: „Зріст – вище середнього, міцної статури, широкий лоб, ніс великий, очі блакитні, волосся та борода – темно-русі, обличчя масивне, чисте, хода статечна”.
Дещо більше матеріалів вдалося розшукати про старшого сина архієпископа Даміана – Михайла Дмитровича Вознесенського (1897-1976), який у церковній ієрархії досяг також сану архієпископа Казанського та Марійського. Вийшовши на пенсію, жив у Москві, де й помер. Дітей не мав. Похований на П’ятницькому цвинтарі. Розповідь про нього буде незабаром також опублікована. Доля ж молодшого сина Адріана залишається поки що невідомою..
Владика Даміан у 2000 році зачислений до лику святих на ювілейному архієрейському соборі РПЦ як священомученик. На малій батьківщині архієпископа у с. Брусовому (нині Понирівського району Курської області) встановлено на його честь пам’ятний поклінний хрест.
На Буринщині, у с.Миколаївці, сьогодні можна побачити лише залишки колишньої Миколаївської церкви, зруйнованої за часів радянської влади, у якій майбутній архієпископ прослужив майже чотири роки. Могила ж дружини священика взагалі втрачена.
Насамкінець необхідно зазначити, що на Курщині ще у 1998 році були започатковані „Даміанівські читання”, які за сприяння Курської єпархії проводяться у місцевій державній сільгоспакадемії. Цього року відбулися вже 7-мі читання, які несуть до земляків світлу пам’ять про людину унікальної християнської мужності та безстрашшя перед обличчям войовничого зла, якою був за життя владика Даміан.
Олександр Капітоненко
краєзнавець
м. Суми
Архієпископ Даміан (Воскресенський)
Комментариев нет:
Отправить комментарий