Герб графів Головіних
Якось у подарованому покійним нині путивльським журналістом та краєзнавцем О.Д.Лєпьошкіним біографічному словнику „Російські письменники” (Москва, 1989) увагу привернула персоналія драматурга, поета та перекладача Василя Івановича Головіна (1796-1845). Цікавим було те, що у статті про нього не було вказане місце народження, а за місце відходу у вічність було написано дещо розпливчато: „похований під Путивлем”.
З історії ж відомо, що Головіни - це один з старовинних російських дворянських родів, одна гілка якого носила графський титул. Цей рід дав кілька відомих діячів у російській історії, найвизначнішим серед яких був Федір Олексійович Головін – права рука царя Петра І.
Така інтрига спонукала до пошуків додаткових відомостей про земляка, який до цих пір залишається невідомим для широкого загалу на Буринщині та Путивльщині. У результаті було встановлено, що майбутній літератор згідно з даними „Малої Курської енциклопедії” народився 1796 року у с. Піски Путивльського повіту у дворянській родині. Свою долю, як тоді було зазвичай у тому середовищі, юний Василько пов’язав з військовою службою у лейб-гвардії драгунському полку. Учасник Вітчизняної війни 1812 року. У складі полку приймав участь у боях проти французів, нагороджений орденами та медалями.
У послужному списку графа Головіна, який зберігається у фондах Путивльського краєзнавчого музею, говориться: „Перебуваючи завжди попереду, подавав собою приклад мужності та безстрашності...” Це, без сумніву, свідчить про його високі військові якості.
Василь Іванович був одружений з Любов’ю Михайлівною Бакуніною (1801-бл.1830), яка походила також з відомого російського роду, батько якої служив петербурзьким громадянським губернатором. Одна з її трьох сестер – Парасковія - була поетесою, друга – Євдокія - художницею, а третя – Катерина - сестрою милосердя у Севастополі під час російсько-турецької війни.
Вийшовши у відставку, В.Головін у 1820-ті роки працював чиновником московської контори Дирекції імператорських театрів і був близьким до представників літературно-театрального світу Ф.Ф.Кокошкіна, С.Т.Аксакова, А.І.Писарєва, М.А.Дмитрієва, І.М.Долгорукова.
У 1822 році під час поїздки до свого маєтку у Пісках граф Головін на Іллінському ярмарку у Ромнах зустрівся з артистом М.С.Щепкіним і згодом посприяв останньому у виступах на сценах московських театрів.
Як літератор, Василь Іванович дебютував 1824 року у московському літературному альманасі „Мнемозіна”, у якому розмістив „Уривок з поеми „Мистецтво кохати” з приміткою-проханням не путати його з іншим Головіним, який друкувався у „Віснику Європи” та „Дамському журналі”. Ця публікація викликала епіграму М.П.Головіна, який образився на примітку.
Як філантроп, В.І.Головін опікувався розвитком освіти у Путивльському повіті. Це завдяки його старанням та на його кошти у 1825 році у Путивлі було зведено нову двоповерхову кам’яну будівлю повітового училища.
У 1824 році у зв’язку з полемікою, що виникла навколо передмови П.А.В’яземського до „Бахчисарайського фонтану” О.С.Пушкіна, В.І.Головін написав памфлетну комедію у віршах „Письменники між собою” (поставлену 1826 року), де у сатиричному образі журналіста Лезгинського зобразив В’яземського. Ця п’єса, за словами Аксакова, буцімто становила собою „один набір слів та думок, висловлених у доволі гладких та метких віршах”. Після двох вистав вона зійшла зі сцени, викликавши іронічні відгуки В’яземського.
1927 року у перекладі графа Головіна була поставлена французька комічна опера-водевіль А.Дюваля „Викрадений офіцер”, яка витримала дві вистави.
А у 1828-32 роках Василь Іванович вже працював над історичним романом, однак, чомусь не закінчив його.
Стало відомо, що у 1827 році граф Головін був затверджений почесним доглядачем Новгородського повітового училища, а в 1832 – Путивльського повітового училища. Василь Іванович завжди брав найактивнішу участь у житті училищ, підтримував їх матеріально, перераховуючи навчальним закладам щорічно по 200 рублів сріблом з своїх коштів.
У 1838 році В.Головіну було пожалуване звання камер-юнкера – почесний чин для дворян, які обслуговують особу імператора. Того ж року він написав „романтичну виставу” у п’яти частинах „Віконт Вальмор” за романом П. де Кока „Білий будинок”.
1842 року з-під пера нашого земляка вийшла опера-водевіль „Трохим Охрімович Кадура”. На жаль, обидва рукописи цих творів не збереглися.
Необхідно зазначити, що окрім Василя Івановича на тодішній Путивльщині мали свої маєтності і інші Головіни. Так, колезький асесор Іван Іванович Головін володів помістям у с. Нові Гончари і був проводирем повітового дворянства з 1837 по 1840 рік.
А його однофамілець (чи родич?), таємний титулярний радник граф Іван Іванович Головін володів маєтком у с. Велике Неплюєве (нині с. Успенка Буринського району) та вибирався повітовим проводирем дворянства у 1896-99 рр. Поки що не вдалося достеменно встановити, чи були ці Головіни у родинному зв’язку з пісківчанином Василем Івановичем Головіним. Залишається невідомим і точне місце поховання померлого 1845 року графа – воїна, літератора та філантропа - у с. Піски. Можливо, пісківським старожилам також щось відомо про призабутого земляка-драматурга?
Олександр Капітоненко
краєзнавець
м. Суми
25.02.2010 р.
Комментариев нет:
Отправить комментарий